Проблема вірусних гепатитів В і С в теперишній час є однією з найбільш важливих в сучасній інфектології, має загальномедичне та соціальне значення. Спектр цих захворювань печінки  дуже широкий  – це різні варіанти гострих, хронічних гепатитів і, в кінцевому рахунку, нерідко цироз печінки. В Україні за 5 років захворюваність на хронічний гепатит зросла на 76,6%, на цироз печінки(ЦП) – на 75,6%; поширенність хронічних гепатитів за цей період збільшилась в 2,2 рази, ЦП на 59,6% .

При гепатиті В хронічний процес формується в 10 -15% випадків, а при гепатиті С  у  70- 80% хворих. Щорічно внаслідок хронічного вірусного гепатиту В в світі помирає біля 2 млн осіб, з них 700 тисяч внаслідок ЦП і 300 тисяч внаслідок ГЦК. В індустріально розвинутих країнах  40% ЦП і 60% ГЦК є наслідком хронічного вірусного гепатиту С.

За частотою ураження населення вірусні гепатити займають друге місце після грипу і гострих респіраторних захворювань. Причому кількість їх щорічно зростає. Число ЦП збільшиться в 2008 році на 528%, ГЦК- на 279%, смертність від захворювань  печінки на 223%, декомпенсації – на 68%, необхідність трансплантації печінки – на 61%. За данними інших розрахунків, проведених вченими Франції, протягом наступних 20 років, щорічна смертність, пов’язана тільки з HCV – інфекцією   зросте на 150 – 200%. Очікується, що пік захворюванності на хронічний гепатит С припаде на 2018 рік. У цій складній ситуації, в умовах значних досягнень у вивченні етіології, патогенезу, клінічних варіантів гострого та хронічного гепатитів однією із найбільш складних, недостатньо вивчених проблемзалишається лікування хворих на хронічні вірусні гепатити.  Неможна не погодитись з О.Ф.Білібіним, що лікування хворих на вірусні гепатити набагато складніше, ніж їх розпізнавання, не завжди успішно вирішується і не терпить шаблону.

Успіх лікування визначається перш за все ранньою діагностикою, стадією і важкістью патологічного процесу. Підходи до медикаментозної терапії вірусних гепатитів суттєво змінились протягом останнього дисятиліття. Іноді спостерігається терапевтичний нігілізм – відмова від більшості препаратів. Разом з тим, відмічається поліпрагмазія з призначенням непомірної кількості ліків.

Важливим принципом, який необхідно приймати до уваги є індивідуальний підхід, який би передбачав диференційоване лікування в залежності від віку, етіології, супутньої патології, важкості хвороби. Необхідно звернути увагу на зростаючу кількість хворих з мікст – інфекціями, частим розвитком їх на фоні алкоголізму, наркоманії, супутнього цукрового діабету, виразкової хвороби. Разом з тим індивідуальний підхід не протирічить розробці схем лікування.

Слід назвати такі групи медикаментів, які використовують при лікуванні хворих на вірусні гепатити:

• Препарати дезинтоксикаційної терапії;
• Противірусні препарати;
• Імунотропні препарати;
• Регулятори обмінних процесів і підвищення резистентності гепатоцитів до гіпоксії;
• Гепатопротектори, які стабілізують мембрани та стимулятори регенерації.

Печінка виконує багато необхідних для нормальної життєдіяльності  організму функцій, зокрема дезінтоксикаційну, бар’єрну, видільну, синтетичну та гемопоетичну. У печінці постійно відбуваються біохімічні реакції  з обміну білка, вуглеводів, жирів, здійснюється синтез і перетворення гормонів, вітамінів, жовчних кислот, тобто виконує роль “біохімічної лабораторії”.

Враження печінки призводить до зниження активності ферментів, а також порушення нормального перебігу біохімічних реакцій у печінці, що вимагає корекції її функції за допомогою гепатопротекторів.

До групи гепатопротекторів належать лікарські засоби, що підвищують стійкість клітин паренхіми печінки до різноманітних  патогенних чинників і сприяють відновленню порушених функцій, володіють здатністю    стабілізувати гомеостаз печінкової паренхіми, активізують внутришньоклітинний обмін речовин і роботу ферментних систем печінки, що пригнічують перекісне окислення ліпідів та зв’язують  вільні радикали, стимулюють синтез білка та регенераторно-репаративні процесси.

За сучасними уявленнями гепатопротектори можна розділити на:

• Препарати рослинного походження(карсіл, дарсіл, гепарсил, легалон, лепротек, хофитол, гепабене, гепатофальк планта);
• Препарати, які містять есенціальні фосфоліпіди (есенціале, ліпін, ліолів і інші);
• Препарати, до складу яких входять амінокислоти (адеметіонін, метіонін, орнітін, цитраргінін, глутаргін);
• Синтетичні препарати(антраль, бетаіна цитрат, тіотриазолін);
• Препарати, які вміщують жовчні кислоти (урсодезоксіхолева кислота);
• Препарати тваринного походження (сірепар, вітогепат).

Найбільшу групу (біля 55%) складають рослинні гепатопротектори. Велику групу складають препарати на основі розторопші плямистої.

Розторопша плямиста – відома вже 2000 років як лікарська рослина,що широко застосовувалась в народній медицині при захворюваннях печінки. В 1969 році із плодів розторопші плямистої була виділена группа флавоноїдних сполук, які знаходяться у великій кількості – 2500 – 4000 мг%, вони отримали загальну назву силімарин. Пізніше було встановлено, що силімарин складається із суміші трьох складових, найбільш активною із яких є силібінін. Механізм дії силімарину грунтується на трьох основних біологічних ефектах:

• Мембраностабілізуючий;
• Антиоксидантний;
• Метаболічний.

Окрім того, у своєму складі розторопша плямиста містить білки (17,0%), і зокрема, усі незамінні амінокислоти, мінеральні речовини (селен, цинк, магній, літій, кобальт, калій, фосфор, кальцій, кремній, залізо, мідь, марганець, йод), пектини, ефірні масла, жирні кислоти(30,0%), зокрема 60,0%  поліненасиченіх жирних кислот, а також, водорозчинні вітаміни (В1, В2, РР, В4, В6, В9, С, Р, Н) жиророзчинні вітаміни(А, Д, Е, F, К), які є гепато- та радіопротекторами, здатними стимулювати створення в організмі ферментів, клітин та сприяти їх енергозабезпеченню. Розторопша плямиста у вигляді  грубодисперсного порошку висушених плодів випускається у коробочках по 100,0 г, і містить сілімарину 4000мг і 3310мг флаволігнанів на 100г продукту або  у вигляді олії у флаконах по 100,0 мл та 200,0 мл. Оскільки патологічний процес при хронічних вірусних гепатитах зумовлений безпосередньо розпадом гепатоцитів та зниженням функціональної діяльності печінки, доцільність застосування розторопші плямистої є  фармакотерапевтично обгрунтованою.

У 175 хворих на ХГВ і С, зокрема у 25 хворих на ХГВ і 150 – на ХГС застосовувались біологчно активні добавки “Плоди розторопші плямистої подрібненні”, “Шрот з насіння /плодів/ розторопші плямистої” та “Олія з розторопші плямистої” виробництва НВ ТОВ “Житомирбіопродукт”.

Схема застосування розторопші плямистої у хворих на хронічний вірусний гепатит В та С.

1.При латентному перебігу хвороби розторопша плямиста застосовується у вигляді  порошку 2,0 – 2,5 ( 1 чайна ложка на 100г кип’яченої води) – 3 рази на добу, за 20 – 30 хвилин до їжи, або олії 2,0 – 2,5 ( 1 чайна ложка) – 3 рази на добу, за 20 – 30 хвилин до їжи. Максимальна добова доза складала 6 – 8 г. Тривалість лікування 3 – 4 тижні.

2.Хронічний активний гепатит. Розторопша плямиста застосовувалась у вигляді  порошку 2,5 – 3,0г (1 повна чайна ложка) -3 рази на добу, за 20 – 30 хвилин до їжи, або олії 2,0 – 2,5 ( 1 чайна ложка) – 3 рази на добу, за 20 – 30 хвилин до їжи.

Добова доза складала 8  – 10 г. Тривалість лікування 6 – 10 тижнів.

На фоні терапії, яка застосовувалась, спостерігалось:

1.Відновлення функціонального стану та структури печінки:

-зменшення вираженності цитолітичного та холестатичного синдромів, зокрема активності аланін- та аспартатамінотрансфераз в 2 – 3 рази  у 80% хворих після 2-3 тижнів лікування;

–               зменшення розмірів печінки, пом’якшення її консистенції у 82,0% хворих після 2- 3 тижнів лікування при латентному перебігу та через 4 тижні – при активному гепатиті.

2. Покращення діяльності шлунково – кишкового тракту у 75% хворих – зменшення диспептичних та дискінетичних явищ (нудоти, важкості в правому підребір’ї, здуття), відновлення апетиту впродовж 6 – 8 тижнів.

3. Покращення загального стану після 3 – 4 тижнів лікування у 80,0% хворих – зменшення інтоксикації, астеновегетативного  синдрому. Застосування розторопші плямистої дозволяє виключити з  терапії такі препарати як силібор, вітаміни, антиоксиданти, зменшити об’єм  парентеральних інфузій. Вона добре переноситься хворими, майже не викликає   алергічних реакцій.

Використання “Олії з насіння /плодів/  розторопші плямистої”, “Плодів розторопші плямистої подрібнених”, “Шроту з насіння /плодів/  розторопші плямистої”, виробництва НВ ТОВ “Житомирбіопродукт”, ^TM“Ан-нушка”,  при ХГВ та при ХГС дозволяють стабілізувати функціональну діяльність печінки, купірувати інтоксикаційні явища за рахунок гепатопротективного ефекту, підвищення коньюгативно-екскреторної активності печінки, зниження цитолітичного синдрому, активності аланінамінотрансферази. Розторопша плямиста сприяє більш швидкій регрессії функціональних порушень шлунково-кишкового тракту (диспептичні зміни), ознак холециститу, що має позитивний вплив на динаміку патологічного процессу у хворих на хронічні гепатити В та С.

Фармакотерапевтичний ефект розторопші плямистої дозволяє уникнути необхідності поліпрагмазії при лікуванні гепатиту, зокрема призначення комплекса гепатопротекторів, жовчогінних протизапальних, що має принципове значення при функціональній недостатності печінки.

Висновки

Проведені клінічні дослідження дають підстави рекомендувати “Олію з  насіння розторопші плямистої”, “Плоди розторопші плямистої подрібнені”, “Шрот з насіння  розторопші плямистої”  для широкого впровадження у клінічну практику з метою лікування хворих на хронічні гепатити.

 

© 2009
Д.м.н. Вовк А.Д., Ясеновий С.П., д.м.н. Матяш В.І., Солянік І.В., н.с. Янченко В.І., асп. Дьяченко П.А., Івасенко М.М., к.м.н. Хаєцький І.К.

Інститут епідеміології і інфекційних хвороб  ім. Л.В. Громашевського АМН України, НВ ТОВ “Житомирбіопродукт”.